Якою є ваша історія, ким Ви були до того, як почали працювати в ІТ?

Ще у 2006 році вступив у львівську Академію сухопутних військ. У 2011 випустився і прослужив до 2019-го, коли мій військовий контракт завершився. Коли звільнився, побачив оголошення про проєкт «Україна-Норвегія» на базі Львівської політехніки, це були курси з тестування програмного забезпечення. Я склав тести та пройшов на курс. Після навчання подав заявку на навчання в компанію SoftServe, куди теж пройшов з першого разу. Далі – робота в GlobalLogic, і відразу потрапив на великий мультимедійний проєкт американського телеканалу, що випускає девайси для телевізорів. Якось так і потрапив в ІТ.

Але чому вирішили піти саме в ІТ?

Багато знайомих працювало в цій галузі і дружина порадила, що треба мати «точку відліку». На момент звільнення в мене була тільки військова освіта, проте великою перевагою було те, що я добре знав англійську.

Чи важко було адаптуватися у сфері ІТ після військового життя?

Важко. Структура колективів, їх характер і взагалі спілкування між собою включно з відношенням між людьми в айті дуже відрізняється від того, що є в армії. Це було важко, але приємно важко.

То що Ви отримали від цієї сфери? 

Слухай, та задоволення, дуже багато нових друзів, я отримав дуже цікаву комунікацію з людьми. Ти приходиш на роботу, ти кайфуєш від людей, ти кайфуєш від роботи, ти спілкуєшся, ти відпочиваєш, в тебе work-balance, ти не пересиджуєш, ти можеш витрачати час на сім’ю, ти можеш витрачати час на роботу, ти не прикований до чогось, до форми, до берців. На роботі всім окей, що в мене робочий день закінчився не о 18:00, як у більшості, а тим паче не як там в мене в армії о 21:00, а в 16:00. Я можу працювати з дому, я можу працювати з офісу. Я сам вирішую.

Що вплинуло на ваше рішення стати викладачем?

  • По-перше, мій розвиток ІТ почався з цього місця і я впевнений, що це реально. Реально знайти круту роботу, купу нових крутих знайомств, реально отримувати непогані, що ні для кого не секрет, гроші. А ветерани на це заслуговують.
  • Я почав викладати перед повномасштабною війною в одній групі, 3 чоловіка з цієї групи знайшли роботу в ІТ, знаю, що десь тут трошечки є і моя заслуга, і це кайфово. Я зрозумів, що зараз допомога ветеранам, які будуть повертатися та адаптуватись під суспільство, це один із найпріорітетніших напрямків, не враховуючи допомогу Збройним Силам.

Чи були якісь цікаві історії, що можете нам розповісти?

Та їх постійно безліч. Наприклад, в мене є менеджер, і я їй кажу: «Я сьогодні до 16:00, а потім іду в Політехнічний університет, бо мені треба викладати ветеранам». А менеджер каже – «окей, можеш не говорити причини». Або ж під час робочого дня, мені треба завезти малого в поліклініку, або я трішки запізнююся, попав в корок, не встигаю. Вона мені каже: «Та для чого, цього не треба говорити нікому. Ну приїдеш пізніше, окей». Якщо в армії я міг сказати, що треба кудись відлучитися, то в мене питали: «А що, інакшого виходу нема, щоб ти був тут, а там все зробилося? Ну щось придумай». І тут відчувається такий резонанс, повна свобода. Це зовсім не так, як в армії. Було таке здивування, як в оцих мемчиках «а шо, так можна було?». Це дійсно круто.

Поділитися:

Автор: